Читать книгу 📗 "Дон Жуан - Байрон Джордж Гордон"

Джордж Гордон Байрон

Дон Жуан

«НЕ-ПРИМХЛИВИЙ» ДОН ЖУАН: МІЖ АКЦЕНТУЙОВАНОЮ НЕРІШУЧІСТЮ ТА МЕЛАНХОЛІЙНОЮ УТОМОЮ

Джордж Ноел Гордон Байрон (George Noel Gordon Byron; 22 січня 1788 р., Лондон, Велика Британія – 19 квітня 1824 р., Месолонгіон, Греція) – один із найяскравіших представників англійського романтизму, чия творчість мала значний вплив на інші літератури, зокрема, й українську. Байрон народився в Лондоні у старовинній, але збіднілій шляхетській родині. Гордон – друге особисте ім’я, дане під час хрещення; це ім’я збігається з дівочим прізвищем матері. У десять років Байрон успадкував титул лорда та Ньюстедське абатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгемшир. Саме тут майбутній письменник був свідком виступів луддитів, тут починає формуватися його активна громадянська позиція та політичні погляди, спрямовані в майбутньому на боротьбу із соціальною несправедливістю. У 1799 році Байрон починає навчання у школі доктора Глені, де провчився два роки. «Години дозвілля» (1807) – перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди й шотландські оглядачі» (1809) поклала початок полеміці Байрона з романтизмом, якої він не припиняв протягом усього життя. Байрон критично ставився до поетів «озерної школи», висміював їх за зраду прогресивних ідей, захоплення середньовіччям і містикою. Вияви цієї полеміки знаходять своє відлуння і в поемі «Дон Жуан».

Літературну славу й світове визнання Байрону принесла перша пісня «Чайльд Гарольдової мандрівки» 1 (1812), написана під враженням після мандрів Португалією, Іспанією, Грецією, землями Османської імперії. Саме у цьому творі Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн.

Повернувшись до Англії, письменник бере активну участь у політичному житті, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Обурення, пов’язане з тогочасною політикою уряду, Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812). У ці ж роки він створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем («Ґяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше – «Мазепа», 1818, та ін.). «Дон Жуан» почасти також можна назвати «східною поемою», ліро-епічним твором, у якому увиразнено орієнтальну рецепцію і якому притаманна сатирично-іронічна спрямованість. У зазначених поемах експліковано суперечності світогляду Байрона – протест поета проти реальності, сповненої фальшувань і несправедливості. Сприйняття навколишньої дійсності викликає у митця песимістичні настрої. Настрої трагічної самотності, відчаю, заперечення можливостей суспільного прогресу виявились у вірші «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) та в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від’їзду Байрона з батьківщини внаслідок переслідувань його панівними політичними класами Англії. Ці настрої в особливий спосіб оприявнені і в завершальному прижиттєвому творі письменника – поемі «Дон Жуан». Мотив світової скорботи виникає насамперед під впливом світоглядної кризи, яку митець пережив після занепаду ідеалів Французької революції та реставрації «старого режиму» в Європі після падіння Наполеона.

«Дон Жуан» – magnum opus Джорджа Гордона Байрона. Цю поему (або ж роман у віршах, за іншою класифікацією) написано впродовж 1819—1824 рр., твір незавершений через смерть автора. На думку І. Франка, «Дон Жуан» був «останнім і найбільшим твором Байрона <…>, над яким автор працював шість років і не завершив його». Дуже високо оцінив згаданий твір Ґете, називаючи його найгеніальнішим поетичним твором XIX століття. Франко ж, передусім, бачив у «Дон Жуані» широку панораму європейської дійсності, яскраву картину тогочасного суспільного ладу. Головними у змісті «Дон Жуана», на думку І. Франка, є не пригоди героя, а величні описи та відступи, жарти та натяки» 2.

«Дон Жуан» – підсумок світоглядних шукань і духовних поривань, що оприявнили енциклопедичний маніфест боротьби проти соціального гноблення й рабства, мілітаризації Європи, фальшування духовних цінностей, подвійних стандартів тогочасної європейської (англійської, зокрема) буржуазії, морального зубожіння церкви, яка більше не поєднувала людину з Богом, а була інкорпорована в політичний лад країни. «Дон Жуан» – значний за обсягом художній твір, який постає своєрідною візуалізованою мапою світу першої третини ХІХ ст. Ідеться про те, що у цій ліро-епічній поемі оприявнено значну кількість етнокультурних і етноментальних стереотипів, клішованих форм сприйняття «Свого» й «Чужого»; цей твір наскрізь імаґологічний, тобто «зітканий» із різних етнообразів і ментальних проекцій, за якими бачиш доволі непривабливу людську сутність, наділену численними вадами. У словах оповідача маємо чимало імаґологічних характеристик, як-от:

Людина, позбавлена справжнього зв’язку з Богом, деформована викривленою мораллю, яка має обслуговувати інтереси панівних верств, сама починає утверджувати власні спотворення за морально-духовні чесноти, вдягаючи на себе різні маски праведності й благопристойності. Отже, ця поема (роман у віршах) – не лише чергова версія легенди про севільського Дон Жуана, а окремий світ уявлень, подеколи іронічних і сатиричних, у яких у дошкульній формі репрезентовано тогочасне суспільство, яке задихається від фальшивих правил, викривлених норм і штучних обмежень. Зображені у творі суспільні верстви піддано висміюванню, іронічній зневазі, сатиричному викриттю.

Окреме місце у творі посідає оповідач. Саме йому належить роль «мудрого блазня»; людини, здатної казати правду про свою добу й людей у ній, поширювати досвід мудреців і поетів, які у різний час говорили й писали про ті базові цінності, які визначають сутність людського життя. Часто, пригадуючи минулий досвід, оповідач дорікає часові теперішньому, у якому відбулось змізернення особистості.